Самопознание

человеческий потенциал безграничен

Тінь

03.11.2011


  • Uhu

  • Лунный свет. Часть вторая.

  • Іноді, у непроглядній пітьмі, моє тіло здається мені невидимим. Я заплющую очі, знову розплющую їх, піднімаю руку – якої майже не відчуваю, проводжу нею перед лицем і – нічого. Жодних коливань у повітрі, жодних запахів – лише химерні переплетення світлових мотузок, схожі на видовище з окуляру мікроскопа. І тоді, фізично розчиняючись у затхлому повітрі, я з байдужістю спостерігаю, як услід за тілом у небуття відправляється свідомість.
    Того дня… Ні, не так. Того визначального, того грандіозного дня… Ні, казна-що. Того звичайного, до абсурду порожнього дня нічого, власне, й не сталося. Тільки… Вона пройшла повз, а очі залишились. Так чітко, так безжалісно різко окреслені, такі фантастично яскраві і такі жахливі – жахливі, бо глибина їх незбагненна, як космічні простори, вони вийшли з її обличчя – такого ж, як і в тисячі інших, і застрягли. Застрягли в повітрі, на висоті десь метр шістдесят, на конкретній географічній широті-довготі. Застрягли в тій миті – не зафіксованій нічиїм годинником, мізерній, у порівнянні з міжгалактичними відстанями чи життям алігатора, та для мене величнішій за всі разом узяті перетворення, знані людством. Застрягли, врешті решт, у моїй голові. І пішли зі мною далі – далі на півкварталу, далі, в наступний день.
    Вона ніколи не платила у трамваї, перед роботою випивала подвійну американо і торгувала ліками. На роботі вона читала Андре Жида, ніколи не застібувала халат, а капелюшок носила складеним у кишені. Після роботи вона купувала ескімо. Відкушувала маленькі шматочки, підлизувала розталий пломбір, граційно закидаючи голову, вправно бгала обгортку і по-дитячому обсмоктувала паличку. Я тричі приходив до дверей психіатра, та щоразу усвідомлював, що вона вища за будь-які наукові терміни, будь то назви діагнозів чи препаратів, які позбавили б її зрештою постійного клієнта.
    Її аптека стала моєю Меккою, Аспірин, бинти, проносне… Це виявилось легше, ніж я міг уявити. Вона нічого не підозрювала? Ні. Вона знала напевне. Вона скидала свій білий халат і йшла зі мною на вечірню виставу.
    Вона обожнювала жовті квіти: чайні троянди, мімози, нарциси, лісові тюльпани (Tulipa sylvestris, ніжно називала їх вона), кульбабки, соняшники, хризантеми… Квіткарка почала мене впізнавати, робила знижку.
    Від оргазму вона сміялася, від гніву била об стіну баскетбольним м’ячем. Коли було особливо боляче, вона набирала у таз води і починала гамселити по ній своїми тонкими, нервовими руками.
    Боляче робив я.
    Я в аптеці. Між нами скло товщиною в пів сантиметра й оглушливе мовчання. Ми несхожі. Ми повна протилежність одне одного. Це підкреслює контраст її білого халата і мого чорного макінтоша.
    Ми в ванній, і я не можу розрізнити, де межа між її тілом і моїм. Ми гарячіші за цю пінну воду, і ми одне ціле, бо ми подібні і ми – продовження одне одного.

    Занадто багато білого. Простирадла, сорочка, халати, апарати, її шкіра… Вона ледве дихає, і я не можу дивитись на це, бо самому бракне повітря, ось-ось задихнусь, наче щось невмолимо тримає за горло. Хочеться його викашляти, але вихаркується щось подібне на сміх, і я здригаюсь. Їй вводять під шкіру морфін, вона тихенько схлипує і спить.
    Я йду за квітами. Інша квіткарка, ніяких знижок, і жодні квіти мені не до смаку, але я мушу. Цього разу це айстри. Сім – щоб на щастя. Я йду, а вони своїми круглими, виряченими серединками лізуть мені в саму душу. Я роздивляюсь їх, аби врятуватися від думок, і раптом прикипаю до землі, на мене хтось натикається, може, й лається – певно що лається, а я з недовірою, огидою, збентеженням витріщаюсь на ці зрадливі квіти: на одній гілці вилупився ще один бутон! В нестямі я починаю перераховувати їх – полегшення розливається чимось мокрим по моїх жилах, це вона, ця захована квітка, і є сьома. Ощасливлений, я спішу назад, вона ж чекає на них. Хай не на мене – на них, але чекає…
    Схема дуже проста: образи, нерви, тиск, тахікардія, переповнені кров'ю альвеоли, набряк легенів. Зупинка.
    «Остання!», гримає водій. Свариться за розсипані пелюстки, і я ненавиджу їх не менше за нього. Вони пошарпали все моє серце, пальці мої розідрали кожну маленьку жовту голівку. Вісім жовтих сонечок, що в перекладі з грецькою мали б бути зірочками. Сльози Афродіти, що стала сузір’ям Діви. Космічний пил, що осів на землю. Символ вічної журби за втраченим раєм…
    Знову імла, і я не бачу себе. Я геть нічого не відчуваю – а значить, мене немає. А значить, нічого немає. Окрім, хіба що, цієї дивної частки в мені, що відмічає на небі присутність безлічі зірок, більшість із яких вже давним-давно вибухнули… Мені огидний чорний колір, його траурність, його безсилість і неспроможність зарадити. Я знищує все чорне, що трапляється на моєму шляху. Мій чорний макінтош тепер носить німий волоцюга, чорний посуд перетворився на черепки, і навіть чорні кішки бояться траплятись на моєму шляху. А коли сходить сонце, я дістаю ножиці і намагаюсь знищити власну тінь…















  • Uhu

  • Лунный свет. Часть вторая.






  • Последние новости


    Дружба

    Все жизненные проблемы приносят с собой золотые самородки мудрости, обнаружить которые помогает истинная дружба. Вы замечали, что есть люди, которые дают вам силы, поднимают настроение и вызывают желание находиться рядом? И те, кто стремится вытянуть из вас энергию, надоедает вам и делает все так, что хочется сбежать. Нас подде...
    Читать далее »

    Советы, способствующие успеху

    ВЫЯВЛЕНИЕ ЦЕННОСТЕЙ Правильный выбор – Это результат жизни в соответствии со своими высшими ценностями, то есть путь к лучшей жизни. ЖИЗНЕННАЯ ЦЕЛЬ Лучшие люди выбирают цель, которая затрагивает лучшие струны в других. МИССИЯ Жизнь нельзя прожить дважды. Теперь или никогда, поэто...
    Читать далее »

    Утренние вопросы

    Если бы мне осталось жить всего месяц, что бы я делал из того, что делаю сегодня? Что я сделаю сегодня, чтобы почувствовать себя счастливым? Какие прекрасные воспоминания останутся у меня в памяти сегодня? Какие убеждения сделали мою жизнь такой, какая она есть? Во что нужно поверить, чтобы прожить удивительную жизнь? ...
    Читать далее »

    И еще несколько вопросов

    Знать мысли Бога – все равно что знать, как преуспеть в жизни. Глубоко поразмыслив над вопросами этой книги и записав свои ответы в дневник, вы развили в себе привычку анализировать. Поздравляю! Это важнейший навык успешной жизни. Способность к самоанализу и постановке правильных вопросов наряду с пониманием того, как использовать интуицию и природную мудрость, изменит нап...
    Читать далее »

    Путешествия

    Поставьте перед собой цель жить полноценно. Самый печальный итог – оглянуться назад и вопрошать, что можно было бы иметь, если бы… Дорожите своими заветными мечтами, воплощая их в жизнь. Ах, путешествия… Большинство из нас любят путешествовать и страстно стремятся к этому. Мы тоскуем по приключениям в реальной жизни. Хотим посетить удаленные места, узнать культуры, не...
    Читать далее »

    Счастье

    Там, где жизнь бьет ключом, где оживленно и весело, там и ищите свое счастье. Моя шестилетняя внучка Элла однажды зашла в мой офис и уселась в кресло. Она давно слышала, что я занимаюсь коучингом, поэтому я спросил ее: «Не хочешь побыть сегодня тренером и немного поучить других?» Малышка посмотрела на меня, выпрямилась в кресле, и я понял: она готова. Элла спросила: – О ч...
    Читать далее »

    Взаимоотношения

    Любовь Магия Бога выражается через любовь; наивысшая форма любви – бескорыстная помощь другим. Вы когда нибудь смотрели в глаза новорожденного и ощущали восторг, который ребенок приносит в этот мир? Большинство из нас чувствуют исходящую от детей любовь. Мы являемся в мир с любовью и открытым сердцем. С самого детства мы отдаем свою любовь этому миру. Из л...
    Читать далее »

    Ваш комментарий:


    Вы должны войти в систему, чтобы оставить комментарий.