Самопознание

человеческий потенциал безграничен

Uhu

03.11.2011


  • правовые рассуждения на балконе

  • Разговор Двух Великих Джедаев

  • Ми завжди відкриті до змін. Нам подобається експериментувати. Ми відчуваємо свободу дій і не боїмось віддаватись новому. Тому що майже завжди – як нам здається – ми зможемо повернути все назад. Зробити все як було. Пофарбоване в дикий колір волосся відросте, штамп у паспорті можна закреслити іншим штампом, квиток на поїзд можна повернути в касу. Ми відчайдушно платимо за кожен крок назад, але вперто натягаємо маски, які нам не дуже пасують, щоб потім із болем їх відривати – бо щоб чужа маска міцно трималась, доводиться користуватись клеєм «Момент»; ми тікаємо світ за очі без керма й без вітрил, щоб повернутись до рідного порогу голим як миша; ми ігноруємо, ми ображаємо, ми відкладаємо на потім – авжеж, те «потім» здається нам вічним, як ті осоружні філософські питання; завжди можна буде передзвонити, вибачитись, почати все спочатку. І навіть коли лунає вирок про незворотні зміни, ми все одно йдемо спати з думкою, що прокинемось після лиховісного сну тими, ким були до того… Аж поки замість трьох крапок з-під пальця раптом не вискочить одна. Єдина й безапеляційна.

    ……………………………………………………………………………………….

    Був синій вечір. З увімкненим бра я читала якусь антиутопію, потроху дофантазовуючи обірване сюжетне павутиння, потроху плутаючи рядки, потроху куняючи, потроху… Аж раптом щось ляснуло так, що я на півметра підскочила на тахті, витріщила очі й кілька секунд не могла второпати, де я. Встановивши місцезнаходження, я спитала себе: чи був цей звук насправді, чи він мені наснився. В голові гуло як від вибуху, а серце скажено калатало від остраху. І коли я вже майже заспокоїлась і вирішила сховати під ковдру весь свій сором, воно гахнуло вдруге, потім заскреготало і видало ще якийсь не дуже відомий мені звук. Вікно. Світло від бра туди не діставало, тож зібравши в кулак усю свою мужність, я встала, щоб ввімкнути горішнє світло.

    Мушу зізнатися, від того, як мій власний вереск струснув моє ж таки тіло, дуже захотілося в туалет або одразу в кому. Однак поки сумління вирішувало невирішувану проблему вибору, аналізатори старанно працювали, і я не могла не визнати величі й краси явища, що ледь не зробило з мене енуретика.

    Увесь прямокутник кватирки заповнила величава фігура птаха. Це було щось совине. Велике, прадавнє. Страшне і грандіозне.

    Я розгубилася, бо такого зі мною ще ніколи не траплялося. Але стомлений мозок наче був давно підготовлений до чогось подібного, і я, підкоряючись, зробила запрошувальний жест рукою. Сова (на той момент у моїй свідомості то була сова) схилила голову, зіщулила очі на мить і злетіла на спинку стільця, перечепивши крилами гардину, збивши зі столу пластикову тарілку з-під сирників (добре хоч самі сирники вже давно покоїлись у моєму шлунку) і перегорнувши вітряною хвилею кілька сторінок мого нічного чтива. Наче присоромлена своєю незграбністю й утвореним безладом (хоча безлад – це незмінна форма існування моєї оселі), пташка втягла голову в пишне пір'я, склала крила і кліпнула на мене правим оком. Я оцінила її спроби здаватися меншою ніж є, ніяковіючи не менше за неї, розгребла трохи на столі і всілася на ліжко. Щось мало відбуватися, але як тому посприяти, я не знала.

    Кілька ватних хвилин ми сиділи отак мовчки, сова трохи хиталась вперед-назад, аж поки мені не спало на думку, що вона надто стомлена і ось-ось впаде, як не замертво, так у безпробудний сон. Я побігла на кухню за печивом. Від печива мій гість відмовився, натомість трохи «поклював» прохололий зелений чай. І начебто й ожив. Почав ходити уздовж спинки стільця, наче папуга, вправо-вліво. Тоді я нарешті помітила на лапці прив’язану червоною стрічкою паперову трубочку. Цікавість збудила в мені неабияку радість, однак віддавати мені ключ до цієї нічної загадки пташечка не збиралася. За мої нахабні домагання я отримала кілька несильних ударів дзьобом, що змусили мене згадати про жадані туалет і анабіоз. По поверненні (з туалету), знайшовши гостя на тому ж місці, я про всяк випадок обклала підлогу навколо нього газетами, загасила світло і під чадну думку «експерименти залишимо на завтра» відрубилась.

    Що то були за три наступні дні! Узагальнюючи – ми знайомились. Щоб якось звертатись до нового мешканця моєї квартири, я умовно назвала створіння С а в а – на честь захадерівської версії «Вінні-Пуха». У щоденнику так і записала: мені явилася С а в а. Вдень С а в а міцно спала. Першої ночі, коли після душу я не знайшла її, вирішила, що видіння минулося. Але вона відлітала на полювання. Про це, а також про інші її природні звички, потреби та характерні риси, я дізналась у бібліотеці. Годин із вісім провела серед важких пахучих фоліантів, стерла собі всі пучки перегортанням пожовклих сторінок і неодноразово начхала на весь той орнітологічний пил. С а в а моя, а точніше, мій –виявився пугачем (коли вірити описам), але його візит і надалі залишався для мене головоломкою. Віддавати послання він вперто відмовлявся. Натомість третьої ночі приніс у мій дім, на мій стіл… їжачка. Звісно, неживого.

    Як наслідок до жертв додано: 1) пів слоїка корвалолу (випито); 2) три носовичка (залито сльозами); 3) віник (викинуто у вікно при спробі прогнати бездушного птаха).

    Минув іще тиждень, і ще, і ми цілком звикли один до одної, я перестала непритомніти від пугачевих витівок; він анітрохи не заважав працювати і не обтяжував мене своїм стилем життя. І нарешті сталося дещо дуже хвилююче. Мій гість нарешті наважився сісти мені на руку. Перечитавши на той момент купу літератури, я була готова морально і споряджена матеріально. Захистом проти його пазурів (тут вже від його волі нічого не залежало, і поранити мене він міг геть того не бажаючи) мені стала стара шкіряна куртка, не знаю ким залишена у моїй старенькій шафі, з рукавами достатньо довгими, щоб обійтись без рукавичок. Спробували ми і з плечами, але з ними не зрослось. Природа не передбачила, що мені доведеться носити на плечі подібне важкувате створіння, і нагородила мене звичайнісінькими середньостатистичними жіночими плечима. Та то все пусте. Найсуттєвішою подією стала та мить, коли вхопивши мій задумливий погляд, С а в а несміливо випростав лапу і дозволив мені забрати листа.

    Відчуваючи його легкий дрож, я довго не могла розгорнути сувійчик. Мені передалося його хвилювання, і я чітко усвідомила всю болючість моменту. Після того, як я прочитаю листа, наші стосунки докорінно зміняться. Це був очевидний факт. Стало страшенно гірко, і моя цікавість більше не здавалася мені такою першочерговою. Я обережно взяла С а в у, щоб пригорнути до себе. Він був покірний і піддатливий, з напівзаплющеними очима, наче під транквілізаторами. Я влаштувала його в себе на колінах і обійняла, наче кота. Він був важкий і теплий, теплий, як улюблений кухлик з чаєм, від якого в чарівливому танці здіймається пара, від якого стає так спокійно і задумливо і сонно… Я потерла йому дзьоба, від чого він вдоволено замружив очі; почухала йому грудку, розправила тендітне пір'я на крилі.

    Лист перетворювався у знаряддя зради. Тим часом за логікою все залишилось правильним і безваріантним. Прочитавши листа, я могла більше дізнатися про мого гостя і, можливо, допомогти йому виконати місію, з якою – чи то насильно, чи то з власної волі – він прибув до мене. «У будь-якому разі я не вчиню тобі нічого лихого», – втішаючи чи то його, чи то себе, голосно сказала я, і сіпнула стрічку, що зв’язувала згорток.    

    Це і справді був лист.

    ………………………………………………………………………………………….

    Кожен із нас, як відомо, по-своєму визначає формат і межі спілкування з іншими людьми. Ступінь соціалізації залежить від різних причин, виховання зокрема, потреби ж комунікативні складаються протягом життя і формуються як невід’ємна частина особистості. Дози, в яких нам хочеться спілкуватися, ми встановлюємо самі. Нерідко при цьому те, що нам хочеться, не зовсім співпадає з тим, що ми можемо і що нам справді на краще. Ті, хто має немало, незадоволені, бо хочеться більше. Тим, у кого заледве є хтось, і те може часом здаватись надмірним. Страх самотності – прихований чи явний і визнаний – переслідує і тих і інших. Різниця лише в тому, що в той час, коли перші кидають усі сили на примноження можливостей спілкування й, відповідно, на створення «антисамотності», другі проводять насильницьку роботу над власною свідомістю і приймають за абеткову істину користь самотності. Суб'єктивну користь. Користь саме для цих, других. І змушують себе звикнути до цього стану. Насправді виконати цю задачу не складніше, ніж звикнути пити чай без цукру. Людина – вона така, адаптивна. Питання лише в тому, чи й справді вона залишається людиною поза собі подібними...

    Це те, що сталося з дорогим мені другом. Друг з далекого минулого, друг із вічності. Друг, який залишився за межами чотирьох стін мого світу. Друг, відштовхнутий усіма за свою неординарність і, можливо, недорозвинену адаптивність. За нездатність миритися з байдужістю і небажання перетравлювати біль.

    Вона втекла. Від усіх. Начебто до себе, але чим була вона? Це питання, як належить, цікавило її більш за все, тож цілком віддавшись метафізичним експериментам, вона не помітила, як дійшла до магії. Не помітила, як почали на її столі рости книжки у шкіряних палітурках, написані дивними мовами й ілюстровані страшними малюнками. Не помітила, як замість кави та супу її посуд наповнився смердючими настоянками й варивами. Не помітила, як, зриваючись з її губ, почали працювати заклинання.

    Весь цей час – все свідоме життя – вона робила помилки, шукаючи себе. І долаючи черговий відрізок на шляху до старіння, вона починала ненавидіти себе попередню. Бо всі ті її іпостасі були лише «псевдо-вона». І черговий раз розчарувавшись у вибраному амплуа, вона вирішила зробити все, аби тільки стати тим, ким вона є насправді.

    І ось, отримавши надприродну силу, вона здобула змогу здійснити найпекучіше з власних бажань.

    Стабільно незадоволена собою, ображена на оточуючих і свою роль у цій навколишній круговерті, не знаходячи собі місця серед їй подібних, але геть не таких, як вона, виснажена пошуками й стараннями щось змінити, раз-по-раз розчарована, скривджена, заплутана, вона нараз стала не тим, ким була насправді (бо ми є тим, ким нас сприймають оточуючі), а тим, ким хотіла бути.

    Сильним, досконалим, непереможним створінням, схованим під покривом ночі, повноцінним і самодостатнім, здатним постояти за себе і, врешті решт, байдужим до душевних тривог.

    Страшним і чарівним, неймовірної краси хижим птахом із жовтими очима.

    У зміненій подобі, зі зміненою статтю, змушена зрадити, крім іншого, свої вегетаріанські вподобання, вона не позбулася пам'яті – і мене як частини цієї пам'яті.

    Звісно, всього цього не було написано в листі. Листа, надто інтимного для його відтворення, було написано до перетворення, і там були певні натяки, з яких склалася ця божевільна картина.

    …………………………………………………………………………………………….

    Гіпнотизована її звуженими зіницями, я питаюсь, з якою метою вона прилетіла до мене. По порятунок? По розуміння? По пам'ять? Чи справді дикий пугач потребує людської компанії? Я не маю відповіді.

    Але я знаю, що людська компанія потрібна людині. Я не володію магією, та як жити після таких подій у реальному щоденні, я теж не маю уявлення.

    Я п'ю чай. Від нього не дуже приємно пахне, але він гарячий. Судини розширюються, і стає добре. Я дивлюсь вперед себе. Там, над журнальним столиком, з давніх-давен висить затертий килим. На ньому руді олені безжурно п'ють воду з лісного струмку. Це зображення заворожувало мене з раннього дитинства. Там завжди тихо сочиться сонце і листя ніколи не жовтіє.

    Я підводжусь, хитаючись, роблю знак рукою, на який С а в а перелітає мені на плече, і вже майже не відчуваючи його ваги та болю від пазурів, я роблю крок уперед. Кімната йде обертом, і лише лісове зело підступається все ближче, розгортаючи свої приязні обійми, і ми впевнено йдемо туди, до безтурботних оленів і вічної весни. І зворотного шляху вже не буде. Я промовляю це вголос, і С а в а тихо видихає мені на вухо: «Uhu».


  • правовые рассуждения на балконе

  • Разговор Двух Великих Джедаев






  • Последние новости


    Дружба

    Все жизненные проблемы приносят с собой золотые самородки мудрости, обнаружить которые помогает истинная дружба. Вы замечали, что есть люди, которые дают вам силы, поднимают настроение и вызывают желание находиться рядом? И те, кто стремится вытянуть из вас энергию, надоедает вам и делает все так, что хочется сбежать. Нас подде...
    Читать далее »

    Советы, способствующие успеху

    ВЫЯВЛЕНИЕ ЦЕННОСТЕЙ Правильный выбор – Это результат жизни в соответствии со своими высшими ценностями, то есть путь к лучшей жизни. ЖИЗНЕННАЯ ЦЕЛЬ Лучшие люди выбирают цель, которая затрагивает лучшие струны в других. МИССИЯ Жизнь нельзя прожить дважды. Теперь или никогда, поэто...
    Читать далее »

    Утренние вопросы

    Если бы мне осталось жить всего месяц, что бы я делал из того, что делаю сегодня? Что я сделаю сегодня, чтобы почувствовать себя счастливым? Какие прекрасные воспоминания останутся у меня в памяти сегодня? Какие убеждения сделали мою жизнь такой, какая она есть? Во что нужно поверить, чтобы прожить удивительную жизнь? ...
    Читать далее »

    И еще несколько вопросов

    Знать мысли Бога – все равно что знать, как преуспеть в жизни. Глубоко поразмыслив над вопросами этой книги и записав свои ответы в дневник, вы развили в себе привычку анализировать. Поздравляю! Это важнейший навык успешной жизни. Способность к самоанализу и постановке правильных вопросов наряду с пониманием того, как использовать интуицию и природную мудрость, изменит нап...
    Читать далее »

    Путешествия

    Поставьте перед собой цель жить полноценно. Самый печальный итог – оглянуться назад и вопрошать, что можно было бы иметь, если бы… Дорожите своими заветными мечтами, воплощая их в жизнь. Ах, путешествия… Большинство из нас любят путешествовать и страстно стремятся к этому. Мы тоскуем по приключениям в реальной жизни. Хотим посетить удаленные места, узнать культуры, не...
    Читать далее »

    Счастье

    Там, где жизнь бьет ключом, где оживленно и весело, там и ищите свое счастье. Моя шестилетняя внучка Элла однажды зашла в мой офис и уселась в кресло. Она давно слышала, что я занимаюсь коучингом, поэтому я спросил ее: «Не хочешь побыть сегодня тренером и немного поучить других?» Малышка посмотрела на меня, выпрямилась в кресле, и я понял: она готова. Элла спросила: – О ч...
    Читать далее »

    Взаимоотношения

    Любовь Магия Бога выражается через любовь; наивысшая форма любви – бескорыстная помощь другим. Вы когда нибудь смотрели в глаза новорожденного и ощущали восторг, который ребенок приносит в этот мир? Большинство из нас чувствуют исходящую от детей любовь. Мы являемся в мир с любовью и открытым сердцем. С самого детства мы отдаем свою любовь этому миру. Из л...
    Читать далее »

    Ваш комментарий:


    Вы должны войти в систему, чтобы оставить комментарий.