Самопознание

человеческий потенциал безграничен

Востаннє

03.11.2011


  • Uhu

  • Лунный свет. Часть вторая.

  • Ось і ти, останній.
    Муляєш, мучиш мене, дратуєш, не даєш спати, я вже й не нервую, від безсоння паморочиться, йде обертом небо, розпливаються синусоїди веселок у повітрі, майже невідчутний – дощ.
    Ти з самісінького початку був не такий, як інший. Обов’язково випендритись, визначитися, привернути до себе уваги побільше, утнути щось таке-разтаке, бздурів повна кишеня… Задиристий шибеник, бешкетник, зірвиголова, завжди кудись тебе наче рвало, а ось ба, як настав час, не хочеш відриватись, наче нитками хто пришив за хвостик…
    Чарівний, неперевершений, дарунок долі… Гадаєш, легко мені тебе відпускати – після всього, що було, промайнуло, прокипіло, наситивши ущерть моє їство? Я знаю, один подув вітру – і нарешті це станеться. Ми готові до цього, ти і я.
    Це треба – тобі й мені. Фізично необхідно, інакше ніяк, смерть.
    Один легкий подув – і тебе не стане. Я відчуваю пульсацію, що тримає нас, і більше не відчуваю нічого. Я відпущу тебе – і мені стане божевільно легко. Точніше, мені стане ніяк. То є найкраще.
    Маленьким пуп’яночком з'явився на моїй гілці і вперто не хотів вилуплюватись. Інші вже щодуху красувались-хизувались своїми формами, вкривалися жилками, загострювали свої королівські лопаті, а ти наче вирішив назавжди залишитись верхівковою брунькою, тоді як сусідні бокові, значно менші за розміром, вже давно розгорнулись… А чи, бува, не Пітера Пена надіслало мені небо, думалось мені… Свербіло, кололо, боліло, а ти все гнув своє.
    Але чекати того було варто, жодних контраргументів. Без догани.
    Потім стало не до тебе. Повернувся в позаторішнє дупло дятлик, відклали пташки яйця, повилуплювались голі безпомічні дятленята, почались регулярні масажі кори – мурашок видзьобували… Нове гніздо звила молода ґава, стільки клопоту, стільки метушні, а тут квітіння (налетіли, наче на розпродаж, невгамовні бджілки), безпробудне весняне сп’яніння, дихати на повни груди, ще вище й вище – до неба, до тендітних вершкових хмар, до миготливих сузір’їв, і ці дражливі зливи, от-от затанцюю… Ну й що з того, що клени не танцюють… У подібні травневі ночі можливе що завгодно…
    Збігло літо, і листя, моє розкішне, пишне листя, пересичене, обпечене, перестигле почало жовтіти. Як і торік, як і позаторік, як щороку. Скільки років я вже стою на цій алеї?! Дай, Боже, пам'яті! І все те саме, а ти диви, все одно – щоразу пробирає від коренів, що холонуть від збудливих глибин гостинної землі, до найтонших прутиків, що антенами схоплюють коливання космічної гармонії … І щоразу в кожному, в кожному зернятку, що зріє в лоні кожної, кожної крилатки, б'ється моє серце, тріпотить, вибухає…
    Ти ж, неподатливе створіння, не хотів і жовтіти. Дратівливою зеленню вихилився посеред зажурного неба, і хоч би хни. Інші пішли на урочистий букет, що його сором'язливий хлоп'яга підніс дамі свого серця чи мале дитинча зібрало для мами, закинувши посеред газону бозна-куди роззявлений портфель і здерши з шиї набридливого шарфа. Або на вінок-корону – лаконічну прикрасу урбанізованої мавки, втіхи моїх очей. Ти ж – ні, жертовність не твоя парафія.
    Мої красиві жовті любчики тихо й без зойку зривались і граційно, наче по гвинтових сходах, діставалися землі. Застигали в синяві лимонними зірками і падали, падали, падали – безшумно, безболісно, неспинно.
    Ти ж – ні. До останнього.
    Природа змушує мене дихати до останнього листочка. Мені вже важко, вже третина тіла мого оніміла, навіть вітер не здатен зрушити важке моє гілля. А ти тримаєшся. Краєш мені душу і змушуєш мене стиха тебе проклинати. Мені вже давно час на покій, а ти, мій кат, мій милий, рідний кат, змушуєш мене робити вдих за видихом, і ще більше прикипати до тебе. Я знаю кожну твою жилочку й кожну ластовинку, як же я можу добровільно тебе позбутись???
    І ти мерзнеш і страждаєш разом зі мною, протестуєш проти природи.
    Але їй краще знати.
    Ця дівчинка – наше з тобою благословення. Зараз вона міцно обіймає мене, я чую, як сопе її кирпатий носик, їй важко дихати, бо на ній затовстий светр і ще й це пальто із джерсі, але зараз вона не звертає на те уваги. Вона притислася щокою до мого стовбура і пальчиком методично відшкрябує кору. Десь там, поруч, хтось колись видряпав тривіальне: «С.+П.=***». Мені лоскотно, і майже байдуже, але вона зробила головне – вона струснула мене, і ось я чую, як щось рипає, і всередині все обривається. Одна волосинка, на якій тримаються наші стосунки. Загартовані дощами, вітрами, градом, хробачками й мурашками, спекою нестерпною та шкідливими випарами, але, як і все на цьому світі, – невічні.
    Наступний подув вітру – і ти… (а як, як, по вашому, робиться кленовий сік? – краще вже зрубіть мене, на дрова, на стільці, на скрипку, на папір для чергового бестселера – Пулітцерівську премію мені!). Ти зірвешся, скрикнеш – не так, як всі, знову не так, як усі, і мене проб'є блискавка пекучого болю. Але це буде останній біль на цей рік, і я впаду в сон, і настане ніщо.
    Дякую тобі за ці триста днів. А тепер – лети. І передай цій дівчинці, там, унизу – хай не плаче. Бо все буде знову.




















  • Uhu

  • Лунный свет. Часть вторая.






  • Последние новости


    Дружба

    Все жизненные проблемы приносят с собой золотые самородки мудрости, обнаружить которые помогает истинная дружба. Вы замечали, что есть люди, которые дают вам силы, поднимают настроение и вызывают желание находиться рядом? И те, кто стремится вытянуть из вас энергию, надоедает вам и делает все так, что хочется сбежать. Нас подде...
    Читать далее »

    Советы, способствующие успеху

    ВЫЯВЛЕНИЕ ЦЕННОСТЕЙ Правильный выбор – Это результат жизни в соответствии со своими высшими ценностями, то есть путь к лучшей жизни. ЖИЗНЕННАЯ ЦЕЛЬ Лучшие люди выбирают цель, которая затрагивает лучшие струны в других. МИССИЯ Жизнь нельзя прожить дважды. Теперь или никогда, поэто...
    Читать далее »

    Утренние вопросы

    Если бы мне осталось жить всего месяц, что бы я делал из того, что делаю сегодня? Что я сделаю сегодня, чтобы почувствовать себя счастливым? Какие прекрасные воспоминания останутся у меня в памяти сегодня? Какие убеждения сделали мою жизнь такой, какая она есть? Во что нужно поверить, чтобы прожить удивительную жизнь? ...
    Читать далее »

    И еще несколько вопросов

    Знать мысли Бога – все равно что знать, как преуспеть в жизни. Глубоко поразмыслив над вопросами этой книги и записав свои ответы в дневник, вы развили в себе привычку анализировать. Поздравляю! Это важнейший навык успешной жизни. Способность к самоанализу и постановке правильных вопросов наряду с пониманием того, как использовать интуицию и природную мудрость, изменит нап...
    Читать далее »

    Путешествия

    Поставьте перед собой цель жить полноценно. Самый печальный итог – оглянуться назад и вопрошать, что можно было бы иметь, если бы… Дорожите своими заветными мечтами, воплощая их в жизнь. Ах, путешествия… Большинство из нас любят путешествовать и страстно стремятся к этому. Мы тоскуем по приключениям в реальной жизни. Хотим посетить удаленные места, узнать культуры, не...
    Читать далее »

    Счастье

    Там, где жизнь бьет ключом, где оживленно и весело, там и ищите свое счастье. Моя шестилетняя внучка Элла однажды зашла в мой офис и уселась в кресло. Она давно слышала, что я занимаюсь коучингом, поэтому я спросил ее: «Не хочешь побыть сегодня тренером и немного поучить других?» Малышка посмотрела на меня, выпрямилась в кресле, и я понял: она готова. Элла спросила: – О ч...
    Читать далее »

    Взаимоотношения

    Любовь Магия Бога выражается через любовь; наивысшая форма любви – бескорыстная помощь другим. Вы когда нибудь смотрели в глаза новорожденного и ощущали восторг, который ребенок приносит в этот мир? Большинство из нас чувствуют исходящую от детей любовь. Мы являемся в мир с любовью и открытым сердцем. С самого детства мы отдаем свою любовь этому миру. Из л...
    Читать далее »

    Ваш комментарий:


    Вы должны войти в систему, чтобы оставить комментарий.